• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Історія села

Історія села Велика Комишуваха

Село Велика Комишуваха належить до Барвінківського району. Воно є центром сільської ради, розташоване за 22 кілометри від районного центру і станції Барвінкове. Сільраді підпорядковані також такі населені пункти: Барабашівка, Велика Гаражівка, Мала Гаражівка, Круто-Берестівка. Спочатку у Великій Комишувасі було два колгоспи: „Червоний хлібороб”, який базувався на вирощуванні зернових і технічних культур, та „Червоний степ” - м'ясо-молочного напрямку. Обидва колгоспи мали понад 9 тисяч гектарів землі. Через село проходить автотраса Ізюм - Лозова. Зараз у Великій Комишувасі налічується 333 двори, та 861 житель. У селі є загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, де навчається 96 учнів і працює 20 учителів, функціонує Будинок культури, бібліотека, ФАП, торговельний центр.
Наше село існує вже кілька століть. Виникло воно в ті часи, коли заселялися простори Слобідської України. В ті давні часи виникла і його назва – Велика Комишуваха. Вона і справді велика, до 6 кілометрів довжиною, та від 1,5 до 3 кілометрів шириною. Скільки років існує село і скільки років існує його назва?
Село засноване в 1760 році запорожцями Іваном Гараджею та Петром Паливодою, вони ж були також співзасновниками, колишніх, навколишніх сіл Гаражівка та Барабашівка. Недалеко від села по річці Берека, чималий простір лук поріс мало прохідними заростями очерету. Зарості очерету простяглися по всій долині ріки Берека, але особливо розрослися біля села Велика Комишуваха. За переказами село Велика Комишуваха виникла на місцевості сучасного. Перекази пові-домляють, що долина сучасного села була болотиста з густими заростями очерету, який поширювався далі по луках. Жителі села були не кріпаками. Поміщик був лише на хуторі Барабашівка, який володів людьми і землею цього хутора. Це був поміщик Барабаш, звідси і назва хутора – Барабашівка.
В минулому населення села Велика Комишуваха займалося землеробством. Частину продуктів землеробства продавали на базарах Ізюма та Барвінкове. До жовтня куркулі села використовували працю наймитів, тоді в селі були черепичний і цегельний заводи, млин. Оплата праці наймитів була мізерною, робочий день весною і літом вимірювався світлим днем, а в жнива ще й добру частину ночі додавали до нього. Наймит завжди спав надворі в теплу пору, а в негоду – в стайні. Повстань проти царя і гнобителів в селі не було. Лише в 1905 році в село звідкись прибув Холодовніков і почав намовляти бідних селян, щоб відібрати землю у куркулів, яких у Великій Комишувасі було чимало. Його агітацію підтримав Шевцов Міхей Григорович і не багато інших селян. Холодовніков був заарештований, а селяни ніяких дій потім і не провели. Вісті про повалення останнього російського царя в село Велику Комишуваху прийшли тоді, як і в інші села, що лежали від залізниці. В селі після Жовтневої революції змін ніяких не відбулося, але селяни вже по іншому почали ставитися до куркулів свого села та навколишніх експлуататорів. Майже зразу після Жовтневого збройного повстання в Петрограді в 1917 році селяни захопили землю куркулів Соколова та інших. В 1918 році куркулів було усунено від влади в селі. Велика Комишуваха обрала собі старшого з бідняків Санжаревського Андрія Івановича. Він зберігав ключі від волості аж до осені. В січні 1919 року в селі було створено перший орган Радянської влади – Волосний виконком. Першим головою був Крутій Федір Гордійович виходець з бідняків. Організатором Радянської влади села був комісар Лагата.
Після встановлення Радянської влади в селі було націолізовано черепичний і цегельний заводи, та великий водяний млин. Заводи належали куркулям, а млин Святогорському монастиреві. В часи Громадянської війни на території села відбулося кілька невеликих боїв з бандою Махно і Савонова. Велика частина населення вела активну партизанську боротьбу проти білих армій Денікіна і німецьких окупантів. Найбільш відомими учасниками партизанського руху були: Безпалий Трохим, Безпалий Федір, Крутій Федір, Крутій Тимофій, Крят Сидір Петрович та Таран Григорій. Усього ж у Великій Вітчизняній війні взяло участь 218 жителів села, 80 з яких загинуло. Бойовими орденами і медалями було нагороджено 163 жителі села. А в центрі села Велика Комишуваха зведено величезний пам’ятник воїнам, які загинули при звільненні села від гітлерських загарбників.
Перша парторганізація виникла в 1920 році, секретарем якої був Корнієнко Кіндрат Семенович. Комсомольська організація утворилась у 1921 році. Першим комсомольцем був Козаков Андрій Тихонович. Як партійна, так і комсомольська організації основну увагу приділяли продрозверстці і боротьбі з бандитизмом.
Перший радгосп в околицях Великої Комишувахи виник на куркульських землях у 1919 році і називався „Степок”, а перший ТСОЗ виник у 1928 році, головою якого став Крутій Микола Гордійович. Першими хто вступив до ТСОЗ стали: Крутій Іван Сергі-йович, Крутій Никифір Гордійович, Шоста Тимофій Іванович, Шилець Петро Фанасійович, Крутій Василь Тимофійович, Ковальов Яків Іванович, Балаклейський та інші, але це всі люди-бідняки. У ТСОЗ був один трактор „Форзо” на якому працював Шаповал Федір Григорович, і один комбайн „Комунар” комбайнером був Крутій Никифір Гордійович. Повністю колективізацію було завершено у 1932 році. В селі було створено три колгоспи: „Червоний степ”, „Більшовик”, „Імені Сталіна”. Першу тракторну бригаду було організовано в 1934 році, першим бригадиром якої став Удод Григорій Андрійович. В цій бригаді було лише три трактори марки „ХТЗ”.
Мирну працю колгоспів було перервано віроломним нападом німецько-фашиських загарбників. Наше село стало ареною боротьби за Сіверський Дінець. І трьох боїв безпосередньо на території села. Але і в ці тяжкі роки наші колгоспи мужньо переборювали свої труднощі. Багато хто з колгоспників одержали медалі „За трудовую доблесть” в роки війни з нашого села на війну пішли 425 односельців, а повернулось – 243, а понад двісті чоловік загинуло на фронті.
Після тяжкої війни колгоспники на попелищах села стали відбудовувати господарство. Після Великої Вітчизняної війни головою колгоспу було призначено Радченка Пилипа Івановича. Умови були дуже тяжкими. З трьох колгоспів було створено один колгосп, який мав назву „Імені Данова”, який пізніше було перейменовано в колгосп „Червоний степ”.
Наш колгосп неухильно зростав. Почали зростати доходи колгоспу, а також і кол-госпників. Всього землі мав колгосп 9 тисяч гектарів, в тому числі орної – 5648 гектар. До 1917 року кожен селянин користувався певною кількістю землі, яка була в руках сотні куркульських сімей. Велика частина землі через брак тягла і знаряддя праці, і оброблялась погано, тому і врожайність з одного гектара дорівнювала:

Ячмінь – 10 ц/га;

Жито – 10 ц/га;

Пшениця – 10 ц/га.

Як в той час при підвищенні методів обробітку, збільшенні внесення добрив і пок-ращенні сільськогосподарської техніки в 1958 році урожайність стала значно вищою:

Ячмінь – 16,2 ц/га;

Жито – 15,8 ц/га;

Пшениця – 19,8 ц/га.

А в 1964 році при ще кращій механізації, при більшому внесенню добрив, як мі-неральних так і органіки, і кращому обробітку ґрунту, при покращенні збиральної техніки було зібрано ще кращий врожай:

Ячмінь – 18,9 ц/га;

Жито – 16,9 ц/га;

Пшениця – 24,8ц/га.

В шестидесяті роки в колгоспі було 17 тракторів, 11 автомашин, 12 різних комбайнів, а також багато різних пристроїв, які механізували сільськогосподарську роботу. Так, наприклад, скирдування соломи, була дуже трудомістка робота, тепер цей процес механізовано, що набагато скорочує строки виконання цієї роботи. Набагато зменшує використання людської праці, і значно знижує собівартість. Також велику роботу проведено з механізацією обробітку і збору цукрових буряків, що також набагато скорочує строки роботи і зменшує собівартість продукції. Багато процесів механізовано в тваринництві. В багатьох фермах уже пристосована механізація для годівлі тварин, і чистки приміщень. Так, як раніше одна людина доглядала лише 20 – 30 голів худоби, то при теперішній механізації, один тваринник може доглядати 50 – 60 і більше голів худоби. В 1965 році наш колгосп було переведено з багатогалузевого господарства на спеціалізоване господарство по відгодівлі великої рогатої худоби. Неухильно підвищуються і грошові доходи колгоспу. Тоді, як в 1953 році доход колгоспу був 1 186 731 руб на старі гроші, або 118 673 рублі на нові, то в 1964 році – 676 695 рублів, це майже в шість разів зросли доходи нашого господарства. В 1965 році працівники колгоспу починають отримувати за працю не продукцію, а грошову заробітну плату. А так, як розвивалось господарство, то завдяки цьому покращувалось і життя нашого села. На селі з допомогою колгоспу будується багато красивих, просторих будинків для селян.

В 1966 році збудовано новий клуб на 210 місць, розпочато будівництво двох нових магазинів. А також у цьому ж році було побудовано нове тваринницьке приміщення для відгодівлі телят на 320 голів. Де всі процеси догляду за тваринами механізовані і майже зовсім відсутня ручна праця. 320 голів худоби обслуговує чотири працівники.

На околицях Великої Комишувахи знайдено залишки неолітичного населення ( V тисячоліття до н. е. ), 57 курганів, в шести з яких проводилися розкопки й виявлено 35 поховань епохи бронзи ( III-II тисячоліття до н. е. ). Розкопано також кілька курганів-кочівників, на двох з яких стояли кам’яні баби (X-XII століття н. е. ). Біля села також відкрито поховання епохи зрубної культури. Під курганом у чотирикутній ямі ( 2,1 X 1,5 ) був дерев’яний зруб, перекритий двосхилою покрівлею з гілля та очерету. Гребінь покрівлі спирався на два стовпи по боках будівлі. В зрубі було поховано людину, на кістках якої збереглося бронзове намисто. Перед її лицем стояла глиняна посудина, біля грудей лежали хребці бика. Крім цього поза зрубом були й інші дари. Про що засвідчують кістки бика в усіх чотирьох кутках ями, череп цієї ж тварини і глиняна посудина біля її східної стіни, три перекинуті догори дном посудини на покрівлі, та ще одна біля краю ями. Над зрубом, у насипі кургану виявлено сліди багаття, череп бика, посудину й точильний камінь. Очевидно, після того, як поховальна споруда була присипана землею над могилою відбувалися культові дійства. Поряд з подібними могилами відомо багато без інвентарних поховань членів общини. Найчастіше вони були не в зрубах, а у звичайних ґрунтових ямах. У Комишуваському кургані разом з похованням знайдено й кінську вуздечку з бронзовими вудилами й бляхами.

У селі Велика Комишуваха в 1871 році на кошти прихожан зводиться кам’яна, одно престольна Різдвяно-Богодицька церква. При ній відкривається земське училище і церковно-приходська школа. Прихожан чоловічої статі налічується 2273 особи, а жіночої – 2134. До приходу входять навколишні села: Барабашівка, Гаражівка, Петропілля, Дмитрівна, хутір Царедарове. В іншому кінці села, ближче до села Вірнопілля, у 1880 році на кошти прихожан будується ще одна дерев’яна одно престольна Івано-Богодухівська церква. В якій налічується 1725 прихожан чоловічої статі, та 1686 – жіночої. При церкві працює церковно-приходська школа. Жодна з церков до нашого часу не збереглася.

Жителі села свято бережуть пам'ять про героя Соціалістичної Праці, механізатора колгоспу „Жовтень”, що довгі роки знаходився на території сільради, Григорія Михайловича Коноваленка, який свою „Золоту Зірку” отримав за високі врожаї кукурудзи 8 грудня 1973 року. Ще односельці гордяться й своїм земляком гвардії, старшим сержантом Героєм Радянського Союзу, Григорієм Карповичем Куликом, 1912 року народження, який своє високе звання отримав у 1945 році за мужність і відвагу, виявлені при штурмі Будапешту. Тоді він був командиром стрілецької дивізії, що входила до складу армії другого Українського фронту. Ця славна земля дала путівку в життя й іншому Герою Радянського Союзу, Михайлу Івановичу Гаврилову, який народився тут у 1924 році. „Золоту Зірку Героя” йому було вручено за мужність і відвагу проявлені при формуванні однієї з проток Балтійського моря.

Поблизу села протікає річка Сіверський Дінець та канал Дніпро-Донбас, також є два ставка. Через Велику Комишуваху протікає річка Молодецька. Дуже багата флора і фауна. Навколо росте багато хвойних та мішаних лісів, в який мешкає багато диких звірів серед них вовк( зустрічається рідко ), лисиця, дикі свині, лось ( рідко).

Коментарi